Моніторинговий звіт “Україна та Угода про Асоціацію: новий сезон”
2019 рік став роком як амбітних досягнень, так і серйозних викликів. Знаковою подією стала ратифікація змін до Додатка XXVII Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що стало першим «апгрейдом» Угоди з моменту набуття нею чинності. Оновлені умови включають більш жорсткий моніторинг імплементації, а також розширення переліку актів ЄС, обовʼязкових до виконання. Таке поглиблене співробітництво в енергетичній сфері має на меті досягнення повної інтеграції ринків України та ЄС. Іншою знаковою подією стало відкриття роздрібного, а потім і оптового ринку електричної енергії, на виконання Директиви 2009/72/ЄС.
Багато змін продовжили вже розпочаті раніше реформи, вдосконалюючи енергетичну політику країни відповідно до європейських правил. Ринок газу перейшов на режим добового балансування, зрушив з місця процес «анбандлінгу» – відокремлення і сертифікації незалежного оператора ГТС. Реалізовано монетизацію субсидій, стартувала монетизація пільг. Розпочав роботу Фонд енергоефективності, що почав збір заявок на перші свої продукти. Бурхливо розвивається ринок відновлюваної енергетики, прийнято закон про перехід від «зеленого» тарифу до більш конкурентної системи аукціонів. Ініційовано дискусію про розвиток енергосистеми, створення високоманеврових та акумулюючих потужностей. Прийнято змін до законодавства у сфері використання ядерної енергії, на майданчику ЧАЕС здано в експлуатацію Новий безпечний конфайнмент.
Разом з тим, новий склад уряду, що приступив до роботи наприкінці серпня 2019 року, зіткнувся із цілою низкою викликів. З одного боку, тривалий виборчий процес уповільнив швидкість реформування сектору енергетики та захисту довкілля. З іншого боку – перекоси на ринках газу та електроенергії, частково регульовані режими, ситуація на прифронтових територіях сходу України посилювали кризові явища та продовжили накопичення боргів. Давно назрілі проблеми вимагали рішень у всіх без винятку сферах, які відображені у цьому моніторингу. Одним із ключових викликів, на який потрібно дати негайну відповідь – продовження транзиту російського газу через ГТС України після 2020 року.
Перехід також був ускладнений практично повним кадровим «перезавантаженням» у владі – як у Верховній Раді, так і у виконавчій вертикалі. Створення обʼєднаного Міністерства енергетики та захисту довкілля є позитивним трендом, спрямованим на гармонізацію політик у сферах енергетики та клімату, проте це також вимагає додаткового часу і зусиль для встановлення нових зв’язків між секторами, налагодження взаємодії як всередині міністерства, так і назовні – з іншими стейкхолдерами. Перетворення міністерства, зміна підпорядкування профільних агенцій та інших органів влади поставили «на паузу» започатковані процеси ухвалення нормативно-правових актів (напр., форм звітності для видобувних компаній). У багатьох випадках реалізація політики стартувала «з нуля», без належної оцінки та використання попередніх напрацювань (напр., наприклад, оголошений повторний аудит державних шахт), а подекуди – з ігноруванням позиції провідних стейкхолдерів (напр., ініціативи ретроспективного перегляду «зелених» тарифів).
Невизначеність статусу регулятора після прийняття рішення Конституційного суду не сприяла ясності щодо розвитку ринків. Рішення Конституційного Суду зробило невизначеним майбутнє НКРЕКП, що спричинило новий раунд політичних обговорень, кому має підпорядковуватись регулятор і як має взаємодіяти з урядом і парламентом. Важливо, щоб рішення, яке має прийняти парламент щодо цього питання, залишалось у рамках європейських правил, а регулятор зберіг свою фінансову та інституційну незалежність.
«Турбо-режим» прийняття рішень на найвищому рівні – у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів – призвів у багатьох випадках до недотримання правил і процедур з обговорення проектів законів, вторинного законодавства з іншими стейкхолдерами, що створило атмосферу непрозорості прийняття рішень та викликало незадоволення серед громадськості та бізнес-середовища. Брак комунікації щодо ключових змін, відсутність належних обговорень відображається як на рівні сприйняття реформ, так і на їх підтримці, не кажучи про якість рішень, що готуються. Зокрема, швидкі та непрогнозовані зміни до закону про ринок електроенергії (в частині імпорту з Білорусі та РФ) викликають занепокоєння в частині посилення адміністративного втручання у роботу ринку.
Програма уряду, як перший ухвалений документ політики, не дає вичерпної відповіді на виклики, які стоять перед країною найближчим часом. Попри визначення цілей, індикаторів їх досягнення та відповідальних структур, програма не має чітких обґрунтованих заходів та бюджетного підґрунтя (зокрема, у частині політики із захисту довкілля). Експерти відзначають, що частина задекларованих дій уже реалізована, а ще частина містить внутрішні суперечності – наприклад, існує необхідність поєднати задачі «справедливих» цін та розвитку конкурентних ринків.